Співробітники Метінвест взяли участь у Програмі реабілітації та психосоціальної підтримки ветеранів на базі комплексу будинків на природі «УЛІС». Це соціальний проєкт, що спрямований на відновлення та зміцнення ментального здоров’я українських ветеранів та членів їхніх родин.
Своїм досвідом участі поділився наш колега, інженер управління проєктування Метінвест Січсталь Правдін Іван:
- Іване, поділиться загальним враженням від участі в програмі.
Загальне враження більш ніж позитивне, я дуже задоволений що взяв участь. Це було дуже корисно як для мене, так і для інших ветеранів які були залучені як учасники до цієї програми. Хлопці приїхали з різних куточків України з Херсону, Чернігівщини, Львова, а також багато учасників було з самого Києва.
- Це ваш перший досвід проходження такої програми?
Так, для мене це вперше, раніше я не брав участі у подібних заходах. Цей проєкт був «пілотним» і спікери та психологи які були залучені до цієї програми окрім допомоги ветеранам мали змогу обмінятись досвідом, бо всі присутні в тому числі психологи і тренери мають військовий досвід або виживання в окупації з постійною загрозою для життя.
- Що вам запам’яталось з програми найбільше?
Програма допомагає розвантажитись фізично і психологічно, перебуваючи єднаючись з природою, з людьми які пройшли схожий досвід, з психологами які можуть дати дієві поради та практики. Приходить розуміння для того, щоб комфортно перебувати в соціумі необхідно працювати над психологічними травмами емоціями та навчитись розвантажуватись психологічно, фізично і морально.
- На вашу думку проведення таких програм є необхідним та корисним?
С кожним днем ветеранів, що повернулись з війни, буде ставати дедалі більше. У кожного, якоюсь мірою, виходячи з пережитого досвіду, є психологічні травми з якими необхідно працювати, такі програми просто необхідні для допомоги адаптації воїнів в цивільне життя та їх комфортному перебуванню в соціумі.
- Можливо є якісь поради для цивільних людей для поліпшення комунікації та взаєморозуміння з ветеранами та військовими?
Так, в першу чергу я хочу порадити не задавати «незручних питань». Наприклад: чи ти когось вбивав? Чи тобі було важко там? і т.д.
В спілкуванні не має бути напруження, наприклад надмірної уваги та нав’язливого статусу «героя», бо це надає відчуття дискомфорту для самого ветерана. Хочеться бути на рівних відчувати себе комфортно в колективі, в соціумі. Демонстрація жалості та надмірна увага додає напруги для ветерана, викликає відчуття неповноцінності, як наслідок не хочеться відкриватись та спілкуватись, розповідати про пережитий досвід, щоб не викликати ще більших небажаних емоцій в оточенні. Теж саме стосується ветеранів з інклюзивністю вони відчувають це ще гостріше.