Демобілізований співробітник Метінвест Січсталі, менеджер проєкту Сергій Нерода поділився своїм досвідом перебування на фронті.
- Наше життя змінилося у лютому 2022 року. У кожного з нас з’явилася ще одна роль: волонтер, рятівник, захисник.. Як ви опинилися на фронті?
- Ми з сім’єю тоді жили у Маріуполі... Опівдні 22 лютого вирішили з'їздити додому в Кривий Ріг на вихідні. Я був впевнений, що ми в неділю повернемося, а в понеділок я вже піду працювати на Азовсталь на свій проєкт. Тому речі практично не збирали, вони всі залишилися в Маріуполі.
У Кривому Розі разом з дітьми почав волонтерити. Ми їздили на блокпости споряджати з мішків укріплення, робили коктейлі Молотова. Хотів записатися до ТРО, але не взяли, тому що у мене була спеціалізація за військовою кафедрою - зв’язківець. Я не служив раніше, а їм зв'язківець не потрібен був. Переучувати мене на когось іншого вони не захотіли, вибирали готових спеціалістів. А потім, 17 березня мені подзвонили з військкомату та запросили через декілька годин до них з речами. Швидко оформили документи і вже під вечір я був у Дніпрі, а наступного ранку у Києві у військовому інституті.
Підготовка три тижні була, майже цілодобово. Нам надали стільки інформації, скільки вивчають декілька років військові. Сприймалося все на позитиві, всі горіли, хотілося допомогти більше, ніж раніше. Після навчання був розподіл, я потрапив у президентський полк. Там нас зустріли труднощі – посади, на які нас розподілили за підписаним наказом головнокомандуючого, виявилисья частково зайнятими. Я чекав ще два тижні, намагався розібратись у ситуації, а потім мене розподілили у 66 бригаду. Ми зібрали речі та поїхали у Десну, це Чернігівська область. Там у навчальному військовому центрі якраз зароджувалася наша нова 66 бригада. Я отримав посаду командира взводу штабних машин центру зв’язку командного пункту польового вузла зв’язку. Мені представили особовий склад мого взводу, він теж ще формувався, був неповним. Я там тільки дізнався, що це таке – штабні машини. Іншими словами, це штаб на колесах, з якого на місцях тимчасової дислокації 24/7 ведеться керування бойовими діями.
- Чим саме ви займалися, які у вас були завдання?
- Я відповідав за штабні машини і за енергозабезпечення штабу.
В травні по нам був здійснений ракетний обстріл. Ми прокинулися від вибухів, вибуховою хвилею нас відкинуло, поки бігли у підвал. Через декілька годин ми всі перемістились у ліси. Оселилися в бліндажах, палатках і там деякий час жили. У липні ми вже потрапили до зони бойових дій. Були в районі Курахово, Донецький напрямок. Наша бригада там вперше вступила в бойові дії і боролася з ворогом. Потім події розвивались, як кажуть, «не за планом». Ми, зв'язківці, організовуємо зв'язок нашого штабу вниз – з батальйонами та підрозділами, і уверх – з військовим командуванням. Але ситуація була складною, почали брати з нашого підрозділу зв'язківців і направляти на передову. Нам раніше, починаючи з інституту казали: «Якщо зв'язківець бере автомат і йде в окопи, значить зовсім все погано на лінії фронту». Це були непрості рішення... Були перші загиблі та поранені.
У серпні ми переїхали на Лиманський напрямок. Наша бригада відбила Лиман і відігнали ворога за 15-20 км. Мої хлопці досі перебувають в тій же хаті в Лимані, де ми жили тривалий час.
- Що допомагало не втрачати бойового духу та триматись емоційно?
- Все заради сім'ї, рідних та українського народу. У всіх була одна ціль – перемога, вигнати окупанта з нашої землі. Я був впевнений, що закінчу цю службу з перемогою українського народу. Але доля розпорядилася інакше, і я став цивільним раніше довгоочікуваних результатів.
- У всіх, хто повертається, всередині відбувається багато змін. Що змінилося саме для вас? Цілі, мрії, цінності?
- За півтора року дуже сумував за сім'єю, одразу поїхав до них. Зараз більше хвилювання за рідних і майбутнє. Не зрозуміло, коли це закінчиться.
- Після повернення до роботи, як почуваєте себе в робочій атмосфері? Як швидко адаптувалися та повернулися до робочих справ, завдань?
- Зараз більшість роботи виконується за комп’ютером. Не вистачає “живого” спілкування з колегами.
- Які загальні поради щодо спілкування, взаємодії цивільних та військових ви можете дати?
- Як спілкуватися з військовими? З тими, хто служить – якщо людина йде на контакт, то більше з нею спілкуватися, підтримувати розмовами, можливо хтось потребує допомоги, але не наважується про це запитати, тому важливо підтримувати. З тими, хто повернувся – теж можна більше приділяти уваги, але якщо людина не йде на контакт, то не наполягати на розмові або спілкуванні. Бо потрібен час все “переварити”...